Категорія: Uncategorized

У міру того, як боротьба за повітряний простір стає дедалі запеклішою, військові шукають способи діяти на більшій відстані, не наражаючи на небезпеку дорогі літаки. Саме тому системи повітряного запуску (Air-Launched Effects, ALE) дедалі частіше розглядаються як ефективний спосіб винести розвідувальні та ударні можливості на більш віддалені позиції.

Системи повітряного запуску (ALE) — це компактні безпілотні системи, здатні виконувати широкий спектр розвідувальних (ISR) і бойових завдань. На відміну від звичайних ракет, системи повітряного запуску (ALE) можуть нести різні корисні навантаження і працювати напівавтономно — як самостійно, так і у складі великої мережі протиповітряної оборони.

Такі відносно недорогі системи дозволяють переносити засоби розвідки та ураження глибше в повітряний простір противника — саме цього сьогодні потребують сучасні армії.

Системи повітряного запуску (ALE) нового покоління відповідають сучасній військовій концепції

Мало хто з військових хоче ризикувати втратою дорогого обладнання в зонах, де точаться запеклі бої. Але водночас вони критично залежать від оперативної інформації в режимі реального часу. Системи повітряного запуску (ALE) дозволяють діяти на більшій відстані та швидше реагувати: виявляти цілі, картографувати загрози, ретранслювати зв’язок або завдавати високоточних ударів.

Такий підхід уже знаходить відображення в офіційних оборонних програмах. У січні 2025 року Міністерство оборони Великої Британії розпочало дослідження ринку з метою виявлення технологій, необхідних для створення платформи “Deep Recce Strike” з такими можливостями:

• дальність дії понад 80 км;
• виявлення рухомих цілей;
• запуск одноразових ударних засобів малої дальності.

Армія США також розвиває аналогічне сімейство систем. Починаючи з 2020 року, в рамках програми “Launched Effects” (LE) вже проведено серію успішних випробувальних польотів різних систем повітряного запуску, протестувавши їх у місіях із розвідки, спостереження, радіоелектронної боротьби та кінетичного ураження.

Перші випробування систем повітряного запуску (ALE) демонструють перспективні результати

Нещодавні льотні випробування показують, що системи повітряного запуску можна успішно інтегрувати навіть із літаками, які вже перебувають на озброєнні.

Україна також проводить власні випробування із використанням наявного парку гелікоптерів. У травні 2026 року компанія Osiris AI провела випробування повітряного запуску дрона-перехоплювача UEB-1 з гелікоптера Мі-8 на полігоні поблизу Києва. Систему запускали на швидкості польоту 150 км/год і 230 км/год. Випробування на практиці показали, що недорогий дрон-перехоплювач можна ефективно інтегрувати з уже наявними гелікоптерами замість очікування спеціально створених платформ-носіїв. Це особливо актуально для країн, яким необхідно вже зараз посилити можливості протидії дронам, не втрачаючи час на інтеграцію нових літальних апаратів.

26 лютого 2026 року гелікоптер AH-64E Apache успішно запустив боєзасіб середньої дальності ALTIUS 700 на випробувальному полігоні в Юмі. Apache доставив і випустив безпілотник, при цьому екіпаж залишався на безпечній відстані від району виконання завдання. Це стало ще одним кроком у розвитку взаємодії між пілотованими та безпілотними платформами.

У червні армія США продовжила розвивати цю концепцію. Екіпажі гелікоптерів H-60M Black Hawk успішно запустили та керували кількома системами середньої дальності з повітряним запуском під час триденних випробувань. Результати свідчать, що системи повітряного запуску можуть розшити потенціал усього авіаційного флоту, а не тільки модернізувати Apache.

Тим часом Корпус морської піхоти США провів подібні випробування, але з використанням дешевших систем. На базі Кемп-Пендлтон військові інтегрували FPV-дрони з гелікоптером UH-1Y Venom, щоб оцінити їхнє застосування під час операцій MARSOC (полк спеціальних операцій Корпусу морської піхоти США) зі швидкісним спуском по тросу на рухомий корабель. Метою було довести, що невеликі безпілотники можуть проводити розвідку ще до прибуття основних сил, забезпечуючи підрозділи актуальною інформацією про обстановку на одному з найнебезпечніших етапів операції.

Майбутні “дрони-носії” можуть розширити можливості цієї концепції

Purpose-built uncrewed aircraft could take ALE deployment much further. At ILA Berlin 2026, Airbus presented the U145, an autonomous version of its H145 helicopter. The mission-agnostic aircraft was purpose-built to carry cargo, but the modular architecture also supports surveillance, armed scouting and a “drone mothership” role for air-launched effects.

Спеціально розроблені безпілотні літальні апарати здатні значно розширити можливості використання систем повітряного запуску (ALE). На виставці ILA Berlin 2026 компанія Airbus представила U145 — автономну версію гелікоптера H145. Цей безпілотний літальний апарат створювався як універсальна платформа для перевезення вантажів, але його модульна архітектура також дозволяє виконувати розвідку, озброєне патрулювання та роль “дрона-носія” для систем повітряного запуску (ALE).

Airbus працює над цією концепцією спільно з MBDA. Для розміщення вантажу та систем для виконання місій у літака прибрали кабіну пілотів. Вбудовані автономні системи дозволяють літальному апарату виконувати місію самостійно, не наражаючи на ризик екіпаж на борту. На практиці U145 може доставити кілька менших безпілотних систем у зону бойових дій, випустити їх для розвідки, радіоелектронного придушення, відволікання уваги або нанесення ударів, залишаючись частиною єдиної мережі виконання місії.

Актуальність систем повітряного запуску визначить відкрита архітектура

Ефективність майбутніх систем повітряного запуску (ALE) значною мірою залежатиме від того, наскільки швидко їх можна адаптувати до різних місій.

Вимоги військових змінюються одночасно зі зміною ситуації на полі бою, а в умовах інтенсивних бойових дій це може бути питання лічених тижнів. Модульна відкрита архітектура розроблена так, що спростити модернізацію систем повітряного запуску (ALE), дозволяючи незалежно оновлювати або замінювати контролер польоту, програмне забезпечення місії, датчики та корисне навантаження.

На практиці це дозволяє військовим додавати нові можливості без необхідності повністю змінювати всю систему. Також такий підхід спрощує інтеграцію однакових функцій на різних пілотованих і безпілотних літальних апаратах.

Osiris OS забезпечує програмну основу для реалізації такого модульного підходу. Об’єднавши системи управління польотом та обчислення для виконання завдань у середовищі, незалежному від апаратного забезпечення, ми даємо змогу командам швидко розробляти й розгортати широкий спектр додатків для різних безпілотних платформ: повітряних, наземних та морських.

Завдяки Osiris OS ви можете оснастити свої системи повітряного запуску (ALE) функціями автономного/напівавтономного виконання завдань або динамічного перепризначення місій навіть в умовах відсутності зв’язку. Також платформа дозволяє розгортати власні моделі для координації дронів у рої.

Дізнайтеся більше про Osiris OS. 

Тривалий час підводна війна залишалася сферою надзвичайно дорогих платформ, на придбання та експлуатацію яких витрачалися мільярди. Через це повноцінні підводні спроможності були недоступні для багатьох армій невеликих країн.

Але, як це вже сталося в авіації, безпілотні системи поступово руйнують цей бар’єр. Вони дають змогу навіть менш забезпеченим країнам масово застосовувати ефективні платформи й кидати виклик супротивнику, який колись мав беззаперечну технологічну перевагу.

Останні досягнення у сфері військових підводних дронів

Сучасне покоління підводних дронів оснащується передовими навігаційними системами: доплерівськими датчиками швидкості, гідролокаторами, системами комп’ютерного зору і технологіями об’єднання даних датчиків на основі штучного інтелекту.

Таке поєднання дозволяє безпілотним підводним апаратам (UUV) автономно виконувати місії навіть за поганої видимості, не збиваючись із маршруту та не звертаючись постійно до оператора за новими командами.

У результаті військові отримують відносно мобільний інструмент для розвідки в небезпечних акваторіях, пошуку морських мін, моніторингу критичної інфраструктури, доставки корисного навантаження та дедалі частіше — для ураження особливо важливих цілей. Крім того, підводні дрони можна використовувати масово під час найризикованіших місій, адже їхня втрата не буде занадто критичною, якщо місія пройде не так добре, як планувалося.

Українські підводні дрони задають новий вектор розвитку морської війни

Україна вже продемонструвала стратегічне значення недорогих безекіпажних морських платформ у Чорному морі.

Починаючи з 2022 року українські дистанційно керовані надводні дрони, зокрема сімейство Sea Baby, атакували російські кораблі, військово-морські об’єкти, Кримський міст та багато інших важливих цілей, що змусило значну частину Чорноморського флоту РФ залишити Севастополь.

Нові модифікації Sea Baby, представлені у 2025 році, за наявною інформацією, мають дальність ходу до 1 500 кілометрів і можуть перевозити до 2 000 кілограмів корисного навантаження. Це були переважно надводні безекіпажні платформи, однак зараз Україна переносить ту саму асиметричну модель і в підводний простір.

У грудні 2025 року Служба безпеки України повідомила, що розроблені в Україні підводні дрони Sub Sea Baby атакували російський підводний човен класу Kilo в Новоросійську. Росія заперечила, що судно зазнало пошкоджень. Однак підтверджені відеозаписи зафіксували вибух біля місця його стоянки. Українські посадовці назвали цю операцію першою в історії атакою з використанням підводних дронів, спрямованих на ураження підводного човна.

Промисловий потенціал України також розширюється. Нещодавно компанія “Толока” представила сімейство своїх підводних дронів — від компактних платформ для розвідки та прихованого проникнення до більших апаратів, які, за заявами розробників, здатні долати до 2000 кілометрів. Їх можна використовувати для спостереження, встановлення мін, ретрансляції зв’язку, логістики та ударних місій.

Зовсім недавно українська компанія “Global Mark” представила ще більш вражаючу розробку: Sea Trident — 10-метровий автономний підводний дрон, призначений для виконання місій великої дальності. За даними виробника, він здатний перевозити до 1000 кг корисного навантаження та виконувати ударні, логістичні місії, а також перехоплювати інші безпілотні підводні апарати. Заявлена дальність становить приблизно 2000 миль (3200 км), однак ці характеристики ще не були підтверджені в реальних бойових умовах.

Поява такої загрози вже змушує Росію переглядати стратегію морської оборони. У березні 2026 року дослідницьке судно «Лагода» сфотографували в Новоросійську з металевими ґратчастими конструкціями, маскувальними сітками та системою радіоелектронної боротьби — імпровізованою останньою лінією захисту від атак українських підводних дронів. 

ВМС США застосовують підводні дрони в Ормузькій протоці

Сполучені Штати зробили ставку на інше спеціалізоване застосування підводних дронів — протимінну боротьбу.

Knifefish від “General Dynamics” — це морський дрон середнього класу, призначений для виявлення, класифікації та ідентифікації мін, зокрема тих, що приховані в донних відкладах або серед складного рельєфу морського дна. Його можна запускати з прибережних бойових кораблів та інших суден, що дозволяє кораблю-носію та екіпажу залишатися поза межами мінного поля. Нещодавно цей апарат був використаний в Ормузькій протоці для проведення операцій із розмінування.

Нещодавно ВМС США підтвердили застосування морських дронів для проведення односторонньої атаки по іранських цілях. Водночас використання підводних дронів було лише частиною масштабної комплексної операції, у якій також були задіяні американська бойова авіація, військові кораблі та повітряні безпілотники. Раніше цього ж року американські сили спеціального призначення провели перші бойові випробування українських морських дронів Magura, застосувавши цю платформу для атаки корабля-мішені на Філіппінах.

Водночас ВМС США продовжують розробляти власні підводні дрони для ударних місій, однак інформація про їхнє застосування поки що залишається переважно засекреченою або обмежується експериментальними випробуваннями.

Успіх платформ нового покоління визначатиме автономність

Подальший розвиток підводних дронів залежатиме не лише від розмірів корпусу, дальності чи ваги корисного навантаження, а й від програмного забезпечення.

Ефективність автономної навігації залежить від здатності платформи аналізувати дані датчиків і самостійно приймати рішення під час виконання місії.

Osiris OS забезпечує єдину архітектуру для повітряних, наземних, надводних і підводних дронів, що дає змогу розробникам інтегрувати різні платформи та модулі автономності в межах однієї екосистеми. Для виробників підводних безпілотних апаратів (UUV) це означає швидшу інтеграцію, підтримку планування місій, обробки даних за допомогою штучного інтелекту та координації флоту без необхідності створювати весь програмний стек із нуля.

Дізнайтеся більше про нашу технологію.

У процесі ускладнення та подорожчання морських місій використання суден з екіпажем стає не завжди виправданим: це занадто повільно або ризиково. Саме тому на зміну приходять безпілотні надводні апарати.

Безпілотний надводний апарат (USV) — це судно без екіпажу, яке працює на поверхні води. Деякі моделі керуються дистанційно. Інші здатні автономно рухатися за заздалегідь визначеним маршрутом, обходити перешкоди, обробляти дані датчиків безпосередньо на борту та передавати інформацію віддаленим операторам.

Це більше, ніж просто “судна без екіпажу”. USV дозволяють виконувати морські місії ефективніше, використовуючи автоматизацію та аналіз даних.

6 реальних сфер застосування безпілотних надводних апаратів

USV давно перестали бути лише перспективною концепцією. Сьогодні вони активно використовуються в реальних морських операціях, допомагаючи охоплювати великі акваторії, швидше виконувати операції та проводити операції в зонах конфліктів.

Морське спостереження

Морське спостереження є одним із найочевидніших варіантів застосування безпілотних надводних апаратів. Контролювати величезні простори Світового океану надзвичайно складно, тому підозріла діяльність часто залишається непоміченою.

Нещодавно ВМС Данії завершили тримісячне випробування безпілотних апаратів Saildrone Voyager у Балтійському морі. Voyager — це 10-метрове роботизоване судно, створене для прибережного спостереження та картографування. Воно здатне працювати до 100 діб без заходу в порт і виконувати картографування зі швидкістю 5 вузлів. Завдяки цьому апарат може автономно патрулювати великі райони, забезпечуючи сили НАТО цілодобовою морською розвідкою та обробкою розвідданих (ISR).

Апарати Saildrone Voyager також використовувалися Митно-прикордонною службою США та Береговою охороною США біля узбережжя Сан-Дієго, щоб виявляти та класифікувати рух малих суден. Завдяки електрооптичній та інфрачервоній камері з функціями панорамування, а також вбудованому графічному процесору (GPU) алгоритми машинного навчання ідентифікували судна, які рухалися незвичними маршрутами, із точністю 94%. Загалом п’ять апаратів “Voyager” за час місії виконали понад 30 000 ідентифікацій, суттєво скоротивши навантаження на патрульні екіпажі.

Інспектування морської інфраструктури

Обслуговування морської інфраструктури коштує дорого, але відсутність регулярних перевірок обходиться ще дорожче. Трубопроводи, платформи, кабелі та морські енергетичні об’єкти потребують регулярної інспекції, проте традиційні методи значною мірою залежать від погодних умов і доступності персоналу.

Безпілотні надводні апарати (USV) менш чутливі до несприятливих погодних умов і значно економічніші, ніж судна з екіпажами.

Компанія “Eni Energy Netherlands” нещодавно залучила безпілотний надводний апарат “Blue Essence від Fugro” для інспектування морських об’єктів без виведення екіпажу в море. Компанія “Fugro” повідомила про 132 години збору даних за допомогою донного профілографа, 238 годин збору даних за допомогою багатопроменевого ехолота та збір батиметричних даних на відстані понад 1 000 лінійних кілометрів. Крім того, USV провів сім діб безперервної цілодобової роботи, дозволивши перевірити 282 км трубопроводів, виконати 26 інспекцій платформ і скоротити викиди на 290 тонн порівняно з традиційними методами.

Саме це робить USV не просто роботизованим судном, а перетворює на інструмент підвищення безпеки, зниження витрат і скорочення викидів. Оператори морських об’єктів можуть перенести більшість процесів до віддалених центрів управління, зменшити витрати пального та майже миттєво передавати результати інспекцій інженерам на березі. Менше зусиль — більше операційної ефективності.

Гідрографічні дослідження

Гідрографічні дослідження — одна з найрозвиненіших цивільних сфер застосування USV. Порти, прибережні служби, енергетичні компанії, наукові установи та військово-морські сили постійно потребують точних даних про морське дно. Традиційно для цього використовувалися судна з екіпажем, які повільно рухалися визначеними маршрутами. Метод перевірений, але далеко не найефективніший.

Безекіпажне судно DriX компанії “Exail” змінює цей підхід. Від моменту запуску у 2017 році воно вже відпрацювало понад 15 000 годин у різних країнах світу, виконуючи збір геофізичних і енергетичних даних. Порівняно зі звичайними суднами, “DriX” може працювати довше та збирати дані швидше.

Основна перевага полягає в тому, що USV можуть працювати паралельно із судном-носієм. Поки судно з екіпажем виконує роль базової платформи, безпілотні апарати досліджують додаткові райони навколо нього.

Завдяки цьому можна охопити території, які інакше вимагали б більшої кількості суден, екіпажів або триваліших експедицій. Крім того, USV значно безпечніше використовувати на мілководді або в районах зі щільним судноплавством, де великим суднам з екіпажем складно маневрувати.

Після успішних випробувань разом із гідрографічним судном “Thomas Jefferson” Інститут спільних досліджень океану NOAA придбав DriX USV та універсальну систему запуску, щоб підвищити ефективність картографування океану силами одного дослідницького судна.

Моніторинг навколишнього середовища

Подібно до інспектування, моніторинг морського середовища зазвичай дорогий, проводиться нерегулярно та залежить від погодних умов. Безпілотні надводні апарати можуть виконувати такі місії навіть тоді, коли використання суден з екіпажем є недоцільним або небезпечним.

Починаючи з 2021 року NOAA використовує безпілотні надводні апарати Saildrone для дослідження ураганів. За цей час 21 USV виявив 21 іменований ураган або тропічний шторм у 46 місіях, сумарно провівши понад 2600 діб у польових дослідженнях ураганів.

Урагани зазвичай формуються над океаном, однак напряму спостерігати процес взаємодії океану й атмосфери дуже складно. Saildrone USV мають посилені вітрила, що здатні витримувати екстремальні умови тропічних циклонів. Це дозволяє безперервно збирати метеорологічні та океанографічні дані.

Моніторинг навколишнього середовища не обмежується лише ураганами. Безпілотні надводні апарати (USV) також можуть відстежувати якість води, солоність, характер течій, цвітіння водоростей, берегову ерозію, стан рибних ресурсів і випадки забруднення. Їхня головна перевага — тривале безперервне спостереження. Разовий аналіз показує ситуацію лише в конкретний момент, тоді як USV дозволяють бачити, як умови змінюються з часом і на різних ділянках акваторії.

Протимінні заходи

Мінні поля створені для того, щоб уражати людей. Сучасні міни можуть лежати на морському дні та реагувати на акустичні, магнітні або гідродинамічні сигнали. Їхній пошук за допомогою суден з екіпажем дуже ризикований і дорогий.

Завдяки безпілотним надводним суднам (USV) військово-морські підрозділи можуть розгортати датчики, гідролокатори, автономні підводні апарати (AUV) та системи знешкодження мін у небезпечних зонах, не наражаючи персонал на ризик. Галузь також активно переходить до архітектур “системи систем”, у якій надводний апарат виконує роль носія, координатора та вузла зв’язку для підводних апаратів.

Компанія “Maritime Robotics” представила Eelume WP960 — USV, спеціально розроблений для протимінних заходів і складних підводних місій. Платформа може працювати автономно або у складі групи, здійснюючи розмінування великих територій за допомогою гідролокаторів і багатопроменевих ехолотів. Також WP960 може перевозити підводні апарати Eelume S All-Terrain AUV — високоманеврові автономні або дистанційно керовані підводні апарати (ROV) для виконання робіт, що вимагають вищої точності.

Ця концепція має велике значення, оскільки розмінування майже ніколи не виконується однією платформою. Безпілотний надводний апарат (USV) координує місію й транспортує обладнання. Безпілотні підводні апарати (AUV) швидко обстежують великі площі. Дистанційно керовані підводні апарати (ROV) детально перевіряють знайдені об’єкти. А системи підтримки прийняття рішень на базі ШІ допомагають швидше класифікувати загрози за даними датчиків. Саме взаємодія кількох платформ забезпечує найкращий результат.

Морські ударні операції

Найбільш помітним і суперечливим напрямком застосування безпілотних надводних апаратів (USV) є нанесення ударів по морських цілях. Використання Україною морських дронів у Чорному морі продемонструвало, що навіть відносно невеликі безекіпажні судна можуть успішно уражати значно більші танкери та військові кораблі.

Ударні USV здатні проходити великі відстані, атакувати з несподіваних напрямків і нести різноманітне корисне навантаження. Відносно недорога платформа може пошкодити портову інфраструктуру або логістичні маршрути, змушуючи супротивника витрачати значно більше коштів на розвідку та оборону. У цьому сенсі USV є не лише зброєю, а й інструментом економічного виснаження супротивника.

У США компанія “BlackSea Technologies” розробляє власні ударні морські платформи. Її новітній апарат Comet — це 13,1-метровий USV, розроблений для швидкісного автономного плавання з великим корисним навантаженням у зонах морських конфліктів.

Цей апарат може перевозити до 10 000 фунтів корисного навантаження (разом із паливом), проходити понад 1000 морських миль зі швидкістю більше 45 вузлів. Модульна конструкція дозволяє швидко інтегрувати різне обладнання залежно від місії: від тактичної розвідки до перевезення систем РЕБ або інших систем протидії дронам.

Яким буде майбутнє безпілотних надводних апаратів

Прогнозують, що протягом наступного десятиліття світовий ринок бепілотних надводних апаратів досягне 3,85 млрд доларів США. Популярність USV пояснюється просто: вони дозволяють виконувати більше морських місій, особливо там, де залучати більше людей занадто дорого або небезпечно.

Однак наступний етап розвитку значною мірою залежатиме від того, наскільки ефективно USV зможуть працювати як частина єдиної морської мережі збору та обробки даних. Найбільш цінними стануть платформи, які продовжать удосконалювати свої системи автономності, забезпечуючи більш надійну навігацію та інтеграцію ширшого спектра корисних навантажень.

Саме тому дедалі актуальнішими стають такі системи, як OSIRIS OS. Завдяки єдиному програмному середовищу для навігації, управління місіями, роботи з корисним навантаженням та автономного прийняття рішень OSIRIS допомагає перетворити окремі безпілотні надводні апарати (USV) на скоординовані пристрої, які можуть спільно збирати і передавати дані, та адаптуватися до змін обстановки – і діяти як частина єдиної системи для виконання морських місій.

Дрони-перехоплювачі з наземним запуском є важливою складовою сучасної стратегії протидії дронам. Наступний етап розвитку складніший, але значно цікавіший: запуск дронів із літаків та морських платформ, ближче до загрози та із більшим запасом енергії для перехоплення.

Цей перехід добре показує, куди рухається сфера захисту від дронів. Безумовно, статичні оборонні позиції все ще мають значення, особливо навколо об’єктів критичної інфраструктури, військових баз і міст. Проте ударні дрони дедалі частіше застосовуються на більш протяжних маршрутах і на менших висотах, що знижує ефективність статичної оборони.

Дрони-перехоплювачі з повітряним запуском можна запускати ближче до цілі, що означає швидший час реагування та збільшену ефективну дальність дії. Крім того, це зменшує ризик побічної шкоди під час ураження поблизу захищених об’єктів. Концепція виглядає блискуче, але її реалізація набагато складніша, адже доводиться враховувати вплив гравітації, динаміку відокремлення, наведення та РЕБ.

Що необхідно для установки дрона-перехоплювача з повітряним запуском

Щоб дрон-перехоплювач з повітряним запуском був життєздатним рішенням, він має відповідати трьом ключовим вимогам:  

• Компактна геометрія кріплення. Дрон має безпечно фіксуватися на пілоні, пусковій рейці, у контейнері, внутрішньому відсіку або іншій системі запуску, де він буде надійно закріпленим до моменту старту та коректно відокремлюватися після запуску. Дешевий перехоплювач, який під час відокремлення зачіпає літак-носій, здатний з тріском провалити місію.

• Стабілізація після випуску. Дрон-перехоплювач залишає літак у турбулентному повітряному потоці, за умов змінного тиску та часто незручного положення, зумовленого самим запуском. Контролер польоту повинен швидко відновити стабільність, адже перші секунди після випуску є найбільш критичними. Саме тут оборона, побудована на програмному керуванні, переходить у фізичну площину — і це те, що можна реалізувати за допомогою Osiris Drone OS.

• Ефективне захоплення цілі. Запуск з повітря є найбільш ефективним тоді, коли літак-носій може допомогти перехоплювачу відстежувати ціль за допомогою бортових датчиків, спостережень екіпажу або інтегрованої системі наведення. Після цього дрон-перехоплювач повинен самостійно захопити ціль, підтримувати наведення і скорочувати дистанцію достатньо швидко, щоб виправдати складність такого способу запуску.

Крім того, є два додаткові критичні фактори, які визначають ефективність дронів з повітряним запуском. По-перше, платформа має забезпечувати достатню швидкість розгону для швидкого виходу на ціль. По-друге, навігація повинна залишатися стабільною в складних умовах. Більшість сучасних систем мають наведення на базі ШІ, інерційну навігацію або інші системи, здатні працювати в умовах відсутності GNSS, щоб дрон міг продовжувати політ в умовах РЕБ. Це вже базова вимога: будь-яка система, яка розраховує на ідеальну передачу сигналу, фактично не готова до реальних бойових умов.

Поширеною конфігурацією дрона-перехоплювача з повітряним запуском сьогодні є невеликий БПЛА літакового типу або квадрокоптер із бойовим корисним навантаженням, спрощеною конструкцією та передовими датчиками, налаштованими під конкретний тип загрози. У таранних перехоплювачів корпус може бути зміцнений у зоні удару, а чутлива електроніка розміщена подалі від носової частини. Логіка такого проектування доволі проста, але достатньо ефективна.

Нові розробки у сфері дронів-перехоплювачів з повітряним запуском

Україна стала одним із найбільш наглядних полігонів для випробування систем протидії дронам із повітряним запуском.

Збройні сили нещодавно переобладнали радянський літак “Ан-28” на мобільну платформу протидії дронам. Під його крилами розміщуються невеликі дрони-перехоплювачі, які запускаються у бік ворожих дронів типу “Shahed”.

“Ан-28” має мінімум три точки кріплення під кожним крилом, що дозволяє нести до шести дронів-перехоплювачів за один виліт. Екіпаж використовує бортову оптичну систему для візуального виявлення цілей, після чого здійснює запуск перехоплювача на висоті, де він може швидко розігнатися для перехоплення.

Літак наближає перехоплювач до цілі перед випуском, що допомагає скоротити час реагування. Висота збільшує дальність і кінетичну енергію. Час зависання дає екіпажам можливість контролювати передбачувані маршрути дронів, замість того щоб реагувати виключно із фіксованих наземних позицій.

Центральну роль у цій системі відіграють дві моделі дронів: SkyFall P1-Sun та Merops AS-3 Surveyor. SkyFall P1-Sun має модульний корпус, виготовлений методом 3D-друку і, за наявною інформацією, здатний розвивати швидкість до 280 миль/год (450 км/год). Merops AS-3 Surveyor оснащений бойовою частиною, яка детонує при наближенні до цілі, що відрізняє його від суто таранних дронів.

Естонія рухається у схожому напрямку, розробляючи протидронову ракету “Mark I”. Під час нещодавніх випробувань ця легка автономна ракета була успішно запущена з пілона, встановленого на наземній пусковій установці. Розробка триває і зосереджена на безпечному відокремленні та стабільному польоті в різних умовах запуску. Мета розробників – створити універсальний засіб ураження, який можна запускати з наземних, морських та повітряних платформ.

Ідея універсального запуску заслуговує на особливу увагу. Вона формує підхід, у якому перехоплювач менше залежить від конкретної платформи та сумісний з різними носіями.

Протидія дронам поширюється і на морський простір 

Також в Україні тестуються моделі дронів-перехоплювачів з універсальним запуском: із землі, повітря та моря. 

У середині травня 2026 року підрозділ “Чорноморський легіон” провів успішні випробування морського дрона Katran X1.2, який несе 27 дронів-перехоплювачів MAC Dead Fly. Katran X1.2 — це багатоцільовий морський дрон, здатний діяти як дрон-камікадзе, нести дві ракети R-73 малої дальності та запускати різні повітряні дрони. Судно має довжину 9 метрів, оснащене двигуном потужністю 350 кінських сил і, за інформацією, має запас ходу до 1600 кілометрів. Такі характеристики вказують на те, що платформа розроблена не лише для оперативного перехоплення, але й для ураження цілей на великих дистанціях.

Дрони-перехоплювачі MAC Dead Fly створюють додатковий рівень протиповітряної оборони. Вони оснащені вбудованими алгоритмами ШІ для самостійного виявлення цілей і, за наявною інформацією, здатні розвивати швидкість до 380 км/год, причому інженери працюють над збільшенням цього показника до 450 км/год. Управління морським дроном та перехоплювачами здійснювалося з мобільного берегового командного пункту через систему управління польотами MAC Mission Control.

Окремо варто відзначити випробування в Іспанії, які хоч і мали інший сценарій застосування, але демонструють схожий напрям розвитку. ВМС Іспанії об’єднали прибережний патрульний корабель, гелікоптер H135 та безпілотні авіаційні системи під час тактичних навчань поблизу міста Рота. 

Під час випробувань безпілотні платформи здійснювали зліт і посадку з рухомого корабля, а пілот на борту гелікоптера керував дронами за допомогою планшета HTeaming від Airbus Helicopters. Ключовим елементом тут є мережеве об’єднання платформ. Кораблі, літаки, дрони та системи управління починають функціонувати як взаємопов’язані вузли запуску та збору даних.

Хоча обидва випробування знаходяться на ранній стадії та не означають повної бойової готовності, напрям розвитку вже очевидний. Дрони-перехоплювачі еволюціонують від інструментів локальної оборони до розподілених систем запуску. Повітряні та морські платформи забезпечують їм більшу дальність дії, гнучкість застосування та вигіднішу початкову геометрію перехоплення.

Раніше протиповітряна оборона будувалася навколо масштабних і дорогих систем. Основу захисту становили великі радіолокаційні системи, ракетні комплекси та важка артилерія. Їх дорого виготовляти та експлуатувати, і часто це надмірне рішення для тих загроз, з якими доводиться стикатися сьогодні.

Така невідповідність між вартістю атаки та вартістю захисту суттєво прискорила пошук нових рішень. Дрони-перехоплювачі на базі ШІ стали одним із перспективних інструментів захисту від недорогих FPV-дронів та баражуючих боєприпасів.

Перехід від важких систем до розподіленої протиповітряної оборони

Традиційні системи ППО створювалися для літаків і ракет із передбачуваними траєкторіями та чіткими ознаками виявлення.

Недорогі дрони руйнують цю модель. Вони достатньо дешеві, щоб застосовуватися масово. За оцінками, вартість іранських дронів Shahed становить лише від 20 000 до 50 000 доларів США за одиницю. Тому вони здатні перевантажувати наземні системи оборони просто своєю кількістю, роблячи захист значно дорожчим.

Саме тут дрони-перехоплювачі починають виглядати доцільним рішенням. Замість того, щоб витрачати ракету вартістю в мільйони доларів для знищення відносно дешевого дрона, оператори можуть застосувати аналогічний за вартістю апарат для перехоплення дрона у повітрі. Економіка такого підходу стає більш доцільною. Архітектура оборони змінюється з централізованих систем на розподілені мережі менших та більш інтелектуальних засобів.

Як ШІ посилює можливості дронів-перехоплювачів 

Дрони-перехоплювачі без автономності все одно потребували б постійного контролю з боку людини. Проте коли в повітряному просторі одночасно з’являється кілька цілей, такий підхід швидко стає неефективним.

ШІ змінює ситуацію у двох аспектах: швидкість прийняття рішень та здатності працювати в складних умовах.

Щоб перехопити рухому ціль, дрон має обробляти дані датчиків, коригувати траєкторію та виконувати точне термінальне наведення в режимі реального часу. Сьогодні цей цикл дедалі частіше керується сучасними алгоритмами. 

Сучасні операційні системи для дронів поєднують інтеграцію даних датчиків із бортовими обчисленнями, що дозволяє перехоплювачам зберігати точність навіть у разі погіршення або втрати сигналів GPS. В умовах радіоелектронної боротьби автономність перестає бути приємним доповненням і стає необхідною складовою ефективної роботи.

Водночас відбувається менш помітна, але важлива зміна: автономність стає модульною.

Такі програмні рішення, як Osiris Drone OS, створюються для роботи на різних типах платформ. Вони дозволяють дронам виконувати широкий спектр складних завдань: автономне слідування маршрутом, відстеження цілей, управління корисним навантаженням, розпізнавання об’єктів і виконання аварійних команд. 

У багатьох випадках саме швидкість прийняття рішень стає головною перевагою дрона, а не лише його вогнева потужність.

Як на практиці застосовуються дрони-перехоплювачі на базі ШІ

З концептуальної точки зору дрони-перехоплювачі працюють за простим принципом: виявлення, відстеження, ураження. Однак на практиці система значно складніша. Більшість дронів-перехоплювачів використовують комбінацію різних параметрів датчиків для виявлення та ураження цілей. 

Візьмемо, наприклад, акустичні системи, такі як SECTR від Talon Avionics. Замість використання радара вони аналізують характерні звуки двигунів дронів, щоб виявляти загрози ще до того, як вони стануть помітними у повітрі. Перевага пасивного виявлення полягає в тому, що система не розкриває власне місцезнаходження.

Далі радар формує загальну картину ситуації, передаючи дані до системи об’єднання інформації, яка класифікує цілі та визначає, які саме перехоплювачі мають бути задіяні. Кожен перехоплювач використовує бортовий ШІ, щоб відокремлювати власні шуми від сигнатури цілі, що забезпечує влучання з імовірністю понад 95%.

Така архітектура відображає ширшу філософію проектування: різні типи сенсорів працюють разом із автономними механізмами прийняття рішень. Запас надійності закладається навмисно, адже будь-яке окреме джерело сигналу може вийти з ладу в умовах радіоелектронної боротьби.

Така сама логіка застосовується і до автономності на рівні самої платформи.

OSIRIS використовує ШІ для динамічного відстеження цілей

Якщо раніше системи ППО демонстрували свою потужність через розміри, то дрони-перехоплювачі змінюють цю логіку.

Дрон-перехоплювач OSIRIS UEB-1 важить трохи більше 3 кілограмів і може транспортуватися та розгортатися з мінімальними логістичними витратами. Його дальність польоту сягає до 18 кілометрів, а корисне навантаження достатнє для знешкодження повітряних цілей.

Основний акцент у конструкції зроблено на швидкість реагування та мобільність. Високошвидкісний політ дозволяє дрону переслідувати швидкі цілі, а бортова обробка даних зменшує залежність від рішень оператора. ШІ прогнозує рух цілі та динамічно коригує траєкторію перехоплення.

Усе це вказує на загальну тенденцію: апаратні рішення стають компактнішими, а програмне забезпечення бере на себе дедалі більше функцій. І, скоріше за все, цей баланс збережеться надалі.

Fourth Law використовує ШІ на фінальному етапі перехоплення

Під час завершальної фази перехоплення вплив засобів радіоелектронної боротьби зазвичай стає найбільш відчутним. Зв’язок з системою управління може втрачатися, а ручне пілотування стає ненадійним. Саме тут на допомогу приходять автономні модулі на основі оптичних систем.

Такі системи, як TFL-1 від The Fourth Law, ефективно беруть на себе керування під час термінального наведення. Використовуючи комп’ютерний зір і бортову обробку даних, дрон здатний самостійно виконати виявлення та наведення на ціль, навіть коли зовнішній зв’язок обмежений.

Передача контролю від оператора до алгоритму саме на цьому етапі дозволяє усунути одну з найвразливіших ланок процесу перехоплення. У результаті дрони стають стійкими до радіоелектронного глушіння. Саме це значною мірою пояснює, чому такий підхід набирає популярності.

Brave1 використовує ШІ для координації рою дронів

Окремі дрони-перехоплювачі є ефективними. Але скоординовані рої відкривають зовсім інший рівень можливостей.

Інноваційний кластер Brave1 досліджує підходи, за яких кілька перехоплювачів можуть діяти спільно, обмінюючись даними та координуючи свої дії. Мета полягає в підвищенні ефективності: один перехоплювач на одну ціль там, де цього достатньо, і кілька дронів у разі необхідності. Саме тут автономність переходить від індивідуального прийняття рішень до колективної поведінки.

Обмін інформацією між дронами, динамічний розподіл завдань і скоординоване наведення на ціль стають невід’ємною частиною архітектури системи. Оператори залишаються в контурі управління, але їхня роль зміщується в бік нагляду, а не безпосереднього керування.

Однак цей перехід має свої наслідки. Він знижує когнітивне навантаження на операторів, особливо під час масштабних атак. Водночас він підвищує вимоги до надійності програмного забезпечення, оскільки в розподілених системах складніше передбачити можливі сценарії відмов.

Що це означає для майбутніх стратегій протиповітряної оборони

Дрони-перехоплювачі на базі ШІ не замінюють традиційні системи ППО. Вони їх доповнюють.

Високотехнологічні ракетні комплекси й надалі відіграватимуть важливу роль у боротьбі зі складними загрозами. Проте для боротьби зі зростаючою кількістю недорогих повітряних атак дрони-перехоплювачі є більш адекватним засобом реагування.

Вони також змінюють підхід до організації оборони.

Замість того, щоб покладатися виключно на централізовані системи, оператори можуть застосовувати багаторівневу архітектуру:

• виявлення та відстеження на великій відстані;
• перехоплення на середніх дистанціях за допомогою традиційних систем;
• ближня оборона із застосуванням автономних дронів-перехоплювачів.

Така багаторівнева структура забезпечує гнучкість, але водночас робить систему складнішою.

Системи управління повинні враховувати автономне прийняття рішень, зберігаючи при цьому людський контроль. Потоки даних мають забезпечувати координацію між різними системами в режимі реального часу. А інтеграція стає ключовим фактором успіху, особливо у міру зростання кількості платформ у рої.

Цей процес відповідає загальній тенденції переходу до засобів оборони з програмним керуванням — саме на такому підході базуються рішення Osiris. Osiris Drone OS використовує модульну архітектуру на основі API, що дозволяє інтегрувати дрони, датчики та логіку місій в єдине середовище. Завдяки цьому можна розгортати та оновлювати додатки без необхідності перебудовувати всю систему.

Такий підхід дає змогу інтегрувати різні апаратні платформи та запускати кілька моделей ШІ безпосередньо на периферійних пристроях, одночасно керуючи місіями через єдиний рівень управління. Крім того, у систему вже інтегровані захищені канали зв’язку та оновлення OTA, що стає особливо важливим, коли флот БПЛА налічує більше кількох одиниць.

Дізнайтеся більше про операційну систему для дронів, яка забезпечує роботу передових автономних БПЛА, включаючи наш дрон-перехоплювач. 

Сучасні безпілотні роботизовані комплекси (НРК) досі можуть виглядати як звичайні транспортні засоби, але за своєю поведінкою вони дедалі більше нагадують програмні платформи на колесах.

Мобільність усе ще має значення, але сьогодні вона визначається не стільки конструкцією шасі, скільки вбудованими програмними компонентами для сприйняття навколишнього середовища, навігації, зв’язку та автономності. 

Апаратне забезпечення встановлює базові параметри. Програмний стек визначає, наскільки далеко система може просунутися у виконанні завдань. І щоб зрозуміти, чому одні платформи працюють стабільно, а інші втрачають ефективність, варто розглянути ключові рівні цієї архітектури.

Архітектура наземних роботизованих комплексів

Більшість НРК побудовані за схожим принципом: це багаторівневі системи, де усі компоненти взаємопов’язані, а загальна ефективність визначається найслабшою ланкою.

Кожен рівень виконує свою функцію:

• Датчики сприйняття перетворюють інформацію про навколишнє середовище на придатні для використання дані
• Навігація визначає місцезнаходження системи та напрямок її руху
• Комунікація забезпечує зв’язок системи з операторами та іншими мережами
• Штучний інтелект забезпечує автономність і прийняття рішень у режимі реального часу 
• Енергозабезпечення та мобільність визначають межі практичного застосування системи.

Кожен із цих окремих компонентів добре вивчений. Але реальна ефективність залежить від того, наскільки злагоджено вони працюють разом у складних умовах.

Рівень сприйняття

Сучасні НРК оснащені численними датчиками, які безперервно перетворюють навколишній світ на структуровані дані: інформацію про рельєф, перешкоди, рухомі об’єкти, теплові сигнатури тощо. 

Типовий набір датчиків включає:

• LiDAR для просторового картографування;
• камери для отримання візуальної інформації;
• радари або ультразвукові датчики як додаткові джерела даних;
• IMU для визначення руху та просторової орієнтації.

Комбінація різних датчиків дозволяє компенсувати обмеження кожного з них. Наприклад, камери менш ефективні при недостатньому освітленні, LiDAR може працювати гірше за несприятливої погоди, а радари втрачають точність заради збереження надійної роботи в екстремальних умовах.

Наприклад, Roboception поєднує у своїх рішеннях 2D- і 3D-LiDAR, звичайні та інфрачервоні камери, радари й інерційні модулі для виявлення орієнтирів, уникнення перешкод, планування маршрутів і перевірки роботи автономного програмного забезпечення на різних роботизованих платформах

По суті, об’єднання даних датчиків стає запорукою підвищення надійності системи, формуючи більш повну та стабільну картину навколишнього середовища.

Рівні навігації та локалізації

Після того як система починає “бачити” навколишній світ, їй потрібно визначити власне місцезнаходження. На практиці це набагато складніше, ніж здається, особливо коли GPS-сигнал стає нестабільним, що трапляється частіше, ніж показують демонстрації.

Тому сучасні НРК комбінують кілька підходів. GNSS забезпечує базове позиціонування, коли сигнал стабільний. Технології SLAM створюють карти місцевості на льоту. Інерціальні системи компенсують втрату зовнішніх сигналів. Ці методи працюють паралельно, забезпечуючи безперервність роботи навіть при погіршенні умов, оскільки кожен датчик працює по-різному залежно від навколишнього середовища. 

Нещодавно група дослідників протестувала, як комбінована система може покращити навігацію НРК за різних умов середовища. Платформа була оснащена LiDAR, радаром і RGB-D камерами та автоматично змінювала режим роботи датчиків/SLAM залежно від погодних умов: 

• SLAM на основі камер — при гарному денному освітленні;
• поєднання камер і LiDAR — у нічний час;
• радарний SLAM — під час дощу або туману.

Завдяки підбору методу навігації відповідно до поточних умов (на основі актуальних погодних даних), система зберігала стабільно високий рівень точності навіть у мінливому середовищі.

Рівень штучного інтелекту та автономності

Датчики та навігаційні системи генерують дані. Штучний інтелект визначає, як ці дані використовувати.

Саме на цьому етапі НРК перестають бути лише дистанційно керованими платформами і набувають рис напівавтономних систем. Планування маршруту, уникнення перешкод, адаптація до особливостей місцевості — ці функції звільняють оператора від прийняття рутинних рішень.

Рівень автономності зазвичай залежить від конкретної системи. Одні платформи досі потребують постійного ручного керування. Інші здатні виконувати завдання майже самостійно. Наприклад, Elbit ROOK UGV може пересуватися складною місцевістю вдень і вночі, доставляти вантажі та виконувати розвідувальні місії (у тому числі запускати VTOL-апарати). А НРК Leonidas Autonomous Ground Vehicle оснащений автономними засобами протидії БПЛА. Він може самостійно розгортатися у заздалегідь запланованих точках для перехоплення або патрулювання периметру, захищаючи критично важливі об’єкти від повітряних загроз.

Системи комунікації та управління

Хоча найбільше уваги зазвичай приділяють автономності НРК, але саме зв’язок робить її практично можливою. 

Системи комунікації забезпечують взаємодію між оператором, платформою та операційним середовищем. Коли зв’язок погіршується, видимість знижується, а управління стає реактивним. Більшість систем використовують радіочастотні канали зв’язку, іноді розширені mesh-мережами або ретрансляторами. Однак кожен з підходів має власні недоліки щодо затримки передачі даних і зони покриття.

Типові проблеми добре відомі: втрата сигналу в складному рельєфі, перешкоди в умовах бойових дій, обмеження дальності без відповідної інфраструктури.

Далі йде рівень управління. Від якості інтерфейсів залежить, наскільки швидко оператор зможе оцінити ситуацію та прийняти рішення. Навіть технічно досконала система може втратити ефективність через незручний інтерфейс управління. Функціональність без зручності рідко демонструє гарні результати в реальних умовах.

Чому інтеграція стає вирішальним фактором для НРК

Кожен рівень уже достатньо розвинений сам по собі. На результат впливає саме інтеграція цих компонентів.

НРК працюють в умовах обмеженої видимості, нестабільного зв’язку та швидкої зміни обставин – і всі компоненти мають координувати свою роботу в режимі реального часу, незважаючи на ці складнощі.

Це зумовлює перехід до скоординованого ведення операцій у різних середовищах.

Наземні комплекси виконують практичні місії. Повітряні системи забезпечують кращу ситуаційної обізнаність і можуть працювати як ретранслятори зв’язку. Штучний інтелект об’єднує всі елементи в єдину операційну картину. У цьому контексті такі платформи, як Osiris Drone OS, фокусуються не стільки на окремих безпілотних апаратах, скільки на забезпеченні взаємодії між різними системами. Їхня цінність полягає у розширенні ситуаційної обізнаності, стабілізації зв’язку та узгодженні процесів прийняття рішень між різними засобами.

Ці зміни здаються непомітними, але мають значні наслідки. Удосконалення окремих компонентів дає переваги, однак саме інтеграція систем змінює спосіб проведення операцій.

І саме в цьому напрямку розвивається ця галузь.

Протягом багатьох років протиповітряна оборона мала структурну проблему: дорогі системи вартістю кілька мільйонів доларів змушені знищувати цілі, які коштують у рази дешевше. 

Дрон-перехоплювач OSIRIS UEB-1 — це результат переосмислення протиповітряної оборони з акцентом на використання дронів замість ракет. Компактний і швидкісний перехоплювач (до 315 км/год або 196 миль/год) здатен переслідувати та фізично знищувати повітряні цілі з вражаючою  точністю завдяки ШІ-прогнозуванню та відстеженню траекторії цілі.

На відміну від класичних систем, цей дрон створений для регулярного використання, а не для обмежених застосувань. І саме такий підхід потрібен на даному етапі розвитку протиповітряної оборони.

Пристрій, створений для реалій сучасної війни з використанням дронів

Перехоплювач OSIRIS має корпус розміром 370 × 370 × 550 мм (14.6 × 14.6 × 21.7 дюймів) і важить трохи більше 3 кг (6.6 фунів), що робить його зручним у транспортуванні.

Однак компактність не означає обмеженість можливостей. Завдяки батареї ємністю 10 000 мА·год дрон може нести бойову частину до 0.5 кг (1.1 фунтів) на відстань до 18 км (11.2 миль).
«Фактична дальність залежить від прямої видимості та рельєфу місцевості», — зазначає представник компанії. «Але саме такі результати ми отримали нещодавно на Східній Україні. Трансляція відео в режимі реального часу залишалася стабільною і чіткою попри перешкоди».

Дрон-перехоплювач OSIRIS UEB-1 використовує аналогову відеопередачу на частоті 5.8 ГГц, що забезпечує мінімальну затримку під час польоту на високій швидкості.
«Цифрові канали кодують і буферизують відео перед відправкою, — пояснює представник компанії. — Тому ми обрали аналогову передачу. Якість зображення не HD, але сигнал безперервний і майже без затримки — а саме це критично важливо для ефективного виконання місії на фінальному етапі перехоплення».

Сам механізм перехоплення простий: як тільки бортовий штучний інтелект фіксує ціль, дрон, зазвичай із вибуховим корисним навантаженням, виконує пряме зіткнення. Це не точний удар з далекої відстані, а скоріше контрольований високошвидкісний таран із метою знищення.

Але саме такий підхід правильний, зважаючи на те, що характер загрози теж змінився.

Зміна характеру загроз вимагає нового підходу до протиповітряної оборони 

Недорогі БПЛА та баражуючі боєприпаси тепер використовуються масово. Вони дешеві, їх багато, і вони часто діють скоординовано як рій. Традиційні системи можуть їх знищувати, але кожне перехоплення обходиться надто дорого.

Один пуск Patriot коштує приблизно 4 млн доларів. Навіть використання простіших систем, таких як Coyote, все одно обходиться близько 125 000 доларів за одне перехоплення.

“Якщо загрози дешеві й масові, такими ж мають бути і засоби захисту. Нашою метою було створити рішення, яке змінить вартість одного перехоплення на користь захисників, — пояснює представник компанії. — Щоб захист можна було поширювати не лише для військових баз, а й для критичної енергетичної інфраструктури, логістичних центрів та міського повітряного простору, без надмірних витрат”. 

Недорогі дрони-перехоплювачі вже довели свою ефективність в Україні: подібні системи знищили понад 3000 російських дронів Shahed з початку їх регулярного застосування у червні 2025 року.

На тлі зростання геополітичної напруженості у світі все більше держав звертають увагу на масштабовані рішення для протидії дронам. Ініціатива “стіна дронів” (“drone wall”), яку підтримують Франція, Польща, Німеччина, Велика Британія та Італія, має на меті забезпечити захист східного флангу. Перший етап — виявлення та відстеження дронів за допомогою датчиків. Наступний — ефективне перехоплення.

Після операції “Epic Fury” країни Близького Сходу також шукають ефективні рішення для захисту населення та критичної інфраструктури від атак роями дронів.

Що робить такі системи, як OSIRIS, найбільш ефективним рішенням для цих задач, — це їх автономність.

Щоб перехоплювати швидкісні цілі, дрон має в режимі реального часу обробляти дані датчиків, коригувати траекторію та виконувати термінальне наведення. Це вимагає тісної інтеграції між бортовими обчислювальними системами, датчиками та контролером польоту.

Завдяки прогресу в технологіях об’єднання даних датчиків і навігації на базі ШІ дрони-перехоплювачі можуть забезпечувати точність і ефективність навіть при слабкому сигналі GNSS. Іншими словами, вони здатні переслідувати загрози навіть у зонах бойових дій, в умовах глушіння GPS, погіршення сигналів та непередбачуваності середовища.

“Дрони-перехоплювачі вже довели свою ефективність в Україні й активно застосовуються на Близькому Сході, — зазначає команда OSIRIS. — Ми вважаємо, що в майбутньому вони займуть значно більшу частку ринку ППО у світі, особливо з покращенням економіки виробництва та подальшим навчання моделей ШІ на реальних бойових сценаріях”.

Куди рухається ринок протиповітряної оборони

Якщо загроза коштує тисячі, відповідь не може коштувати мільйони. Дрони-перехоплювачі не можуть повністю замінити класичні системи ППО, але вони суттєво підсилюють їх у боротьбі з дешевими БПЛА та роями дронів.

В умовах ескалації конфліктів та коли захист інфраструктури за межами фронту стає пріоритетом, попит на економічно ефективні рішення для перехоплення тільки зростає. Саме на цю нішу націлена компанія OSIRIS.

Дізнайтеся більше про дрон-перехоплювач OSIRIS UEB-1. 

Автономні дрони “майже готові” вже багато років. Апаратне забезпечення працює стабільно. Датчики надійні. Технології ШІ достатньо розвинені, щоб обробляти великі обсяги даних та виявляти закономірності. Але попри це більшість розгортань досі обмежуються ручним керуванням та короткими періодами польоту.

Але останні досягнення в акумуляторах і сенсорних технологіях відкрили шлях до більш самодостатніх операцій із системами “дрон у коробці”.

Що таке “дрон у коробці”?

Як випливає з назви, “дрон у коробці” (drone-in-a-box) — це БПЛА, який знаходиться в наземній станції, що відповідає за заряджання, захист і запуск. Коробка відкривається, дрон злітає, виконує місію і повертається назад для підзарядки. Без пілота на місці.

Технічно система являє собою тісне поєднання трьох рівнів:

• автономний дрон із ШІ, датчиками та корисним навантаженням
• док-станція, яка забезпечує живлення, захист і зв’язок
• програмний рівень для планування місій, збору даних і формування звітів
  

Найцікавіше — у взаємодії цих компонентів. Док-станція автономно підтримує безперервну роботу дрона, тримає його завжди готовим до вильоту та забезпечує зв’язок із віддаленими операторами. Це дозволяє одній людині керувати кількома дронами в різних локаціях без фізичної присутності.

Нормативні вимоги щодо дронів значною мірою обмежують такі сценарії використання, оскільки в більшості регіонів передбачається певний рівень людського контролю. Але зі збільшенням кількості дозволів на польоти за межами прямої видимості (BVLOS) з’являється все більше прикладів використання “дронів у коробці”.

6 сценаріїв використання систем “дрон у коробці”

Більшість людей зазвичай впроваджують дрони не просто заради автоматизації. Вони намагаються вирішити конкретні проблеми: «сліпі зони» в покритті, затримки в перевірках або прийняття рішень на основі неповної інформації.

Саме тут “дрон у коробці” стає корисним — не як гучна інновація, а як засіб усунення перешкод, що постійно виникають у повсякденній роботі.

1. Промислова безпека

Уявіть великий промисловий об’єкт уночі. Камери статичні. Охоронці патрулюють за маршрутом. У більшості випадків нічого не відбувається. Але якщо щось трапляється — це часто поза полем зору камер або між патрулями.

Система “дрон у коробці” змінює ситуацію. Замість того, щоб чекати на якусь подію, об’єкт отримує постійну повітряну охорону. Патрулі виконуються за графіком, але система також може миттєво реагувати на будь-які відхилення від норми.

Що це дає на практиці:

• Безперервне покриття з повітря для великих територій і віддалених зон 

• Миттєве виявлення аномалій, від несанкціонованого руху до нетипової активності

• Тепловізійний моніторинг для раннього виявлення перегріву обладнання або пожежних ризиків до спрацьовування сигналізації

• Відеозаписи з часовими мітками, що формують чітку доказову базу для розслідувань і страхових випадків. 

Наприклад, систему “дрон у коробці” від OSIRIS AI можна запрограмувати на проведення перевірок відповідно до ваших страхових полісів та політик дотримання нормативних вимог. Супутнє програмне забезпечення аналізує ваш поточний страховий захист, обмеження, вимоги до дотримання нормативних вимог та потенційні ризики. Після чого формує критеріїв для запуску автономних патрулів.

БПЛА збирає візуальні, теплові та сенсорні дані, які перевіряються на відповідність вимогам безпеки в режимі реального часу. У результаті ваша команда отримує постійний потік інформації про ризики, миттєві сповіщення про інциденти, доказову базу та рекомендації щодо підвищення безпеки об’єкта.

2. Промислові інспекції

Більшість промислових інспекцій проходять за однаковим сценарієм: планування, підготовка, зупинка обладнання (за необхідності), виїзд команди. Це дорого, довго і часто відкладається до моменту, коли проблема стає критичною — через вимоги до відповідності нормам або ризик виходу обладнання з ладу.

Натомість система “дрон у коробці” працює інакше: дрон може регулярно літати одним і тим самим маршрутом щодня або щотижня, і коштує це значно дешевше. Вона забезпечує стабільний збір даних без будівельних лісів, без промислового альпінізму та без зупинки виробництва.

Наприклад, компанія Shell Pernis за допомогою системи “дрон у коробці” виконує понад 1000 дистанційних польотів на місяць на двох НПЗ у порту Роттердама. Дрони збирають RGB, теплові, відео- та емісійні дані, які інтегруються в процеси інспекції Shell. Усі аномалії автоматично позначаються моделями комп’ютерного зору, після чого люди перевіряють їх детальніше. Це дозволяє Shell виявляти проблеми раніше і переходити від реактивного до прогнозного технічного обслуговування без зупинки процесів.

3. Моніторинг худоби

На великих фермах огляд завжди обмежений. Фермери покладаються на регулярні огляди, щоб зрозуміти, що відбувається у їхньому стаді. Але коли тварини розосереджені на великих територіях, незначні зміни в поведінці можуть залишитися непоміченими, доки не перетворяться на реальні проблеми.

“Дрон у коробці” забезпечує постійний огляд стада 24/7. Наприклад, рішення від Osiris AI був попередньо навчений:

• Безперервно відстежувати активність і місцезнаходження корів
• Виявляти нетипову поведінку, відокремлення або фактори стресу

Зібрані дані передаються на інформаційну панель, що дозволяє реагувати швидше. У тваринництві раннє виявлення таких сигналів може мати вирішальне значення для добробуту тварин.

Окрім управління худобою, дрони активно застосовуються в агросекторі для планування польових робіт, виявлення факторів стресу культур та оптимізації поливу.

4. Громадська безпека

У надзвичайних ситуаціях все вирішує час. Рятувальні служби повинні діяти швидко, часто маючи обмежені дані. Поки картина стає зрозумілою — ключові рішення вже прийняті (на краще чи на гірше).

Заздалегідь розміщені системи “дрон у коробці” зменшують цю невизначеність. Як тільки надходить сигнал — дрон одразу злітає і вже за секунди дає пряму трансляцію ситуації з повітря. Наприклад, британська транспортна поліція використовує такі системи для моніторингу залізниць, що дозволяє скоротити час реагування та розширити зону охоплення без збільшення чисельності персоналу.

У результаті команди прибувають на місце вже з розумінням ситуації — куди їхати, чого очікувати і що робити в першу чергу.

5. Управління гірничими об’єктами

На гірничих об’єктах ситуація постійно змінюється: рухається техніка, змінюється рельєф місцевості, Обсяги сировини то збільшуються, то зменшуються. І в усіх цих умовах завжди існують ризики для безпеки. Забезпечення точного та актуального уявлення про об’єкт є надзвичайно важливим і водночас складним завданням.

Система “дрон у коробці” дозволяє регулярно сканувати територію без окремого планування кожної місії. Дані надходять постійно: зображення, об’ємні вимірювання, перевірки відповідності або будь-які інші параметри, які вам потрібно зібрати.

У таких проектах, як розробка родовища Gruyere в Австралії, автономні дрони виконують щоденні обстеження відкритих кар’єрів для контролю відповідності, планування вибухових робіт і обчислення об’ємів, а також зйомки складів для обліку запасів.

6. Патрулювання водних об’єктів і екологічний моніторинг

Моніторинг водних об’єктів завжди був складним завданням. Річки, узбережжя та водосховища — це великі, часто віддалені території, стан яких постійно змінюється. Системи “дрон у коробці” забезпечують безперервний автоматизований нагляд і за цими об’єктами. 

Наприклад, дрон Hollyway Iron Series AI навчений виявляти такі аномалії за допомогою RGB- та тепловізійного зображення: 

• цвітіння водоростей та проблеми з якістю води;
• плаваюче сміття або сторонні предмети;
• незаконний вилов риби;
• забруднення або скиди стічних вод.
  

Такі проблеми фіксуються раніше — коли ще можна ефективно втрутитися. В екологічному контексті саме швидкість реакції визначає, наскільки далеко пошириться проблема, перш ніж її вдасться локалізувати.

Висновки 

Системи “дрон у коробці” перетворюють розрізнені процеси в безперервний режим. Команди, які раніше працювали за графіком перевірок, починають отримувати постійний потік даних. Рішення ухвалюються ближче до того моменту, коли щось змінюється, а не після того, як щось трапилось.

Варто відзначити: це не потребує повної перебудови процесів. Такі системи, як дрони від Osiris AI легко інтегруються в існуючу інфраструктуру та забезпечують кращу видимість у будь-який момент і майже в будь-якому місці.

Польоти дронів рідко виходять з-під контролю під час зльоту (а якщо це і трапляється, це найпростіший сценарій для усунення проблем). Набагато критичнішими є фінальні маневри заходу на ціль, особливо у високоризикових місіях, таких як точне ураження або робота поблизу споруд. Навіть найменші похибки на цьому етапі можуть мати суттєві наслідки.

Саме тому системи термінального наведення відіграють ключову роль на фінальній стадії: вони забезпечують точність, своєчасність дій та стабільність під час останніх маневрів перед досягненням цілі.

Яка роль термінального наведення в архітектурі БПЛА?

В архітектурі БПЛА навігаційні системи та системи термінального наведення виконують різні функції.

Навігація на середньому відрізку маршруту використовує контролер польоту для формування логіки точок маршруту, інтерполяції між координатами та підтримання заданої траекторії за допомогою GNSS і інерційних оцінок. Її мета — ефективно та з допустимою похибкою доставити дрон із точки старту до району виконання завдання.

У свою чергу, термінальне наведення активується, коли дрон досягає цілі (наприклад, фіксованих координат або відстежуваного рухомого об’єкта). Система переходить від оптимізації траекторії польоту до корекції положення. Допустимі межі відхилення звужуються. Похибки, які були незначними під час польоту за маршрутом, стають операційно критичними.

Тепер контролер польоту повинен працювати з вищою частотою оновлення, обробляючи дані з камер, інерційних датчиків та датчиків положення для виконання швидких мікрокорекцій. Дані датчиків обробляються з більшою частотою. Корекції стають дрібнішими та точнішими. Система повинна безперервно узгоджувати дані спостереження з фізичним рухом, водночас компенсуючи погіршення GNSS, вплив вітру та рух цілі.

Щоб усе це працювало без збоїв, термінальне наведення зазвичай потребує:

• оновлення контуру управління з високою частотою;
• інтерпретації даних комп’ютерного зору або інерційних датчиків у режимі реального часу;
• компенсації дрейфу GNSS або радіоперешкод;
• високоточної горизонтальної та вертикальної стабілізації;
• прогнозної корекції траекторії для рухомих цілей.
  

Функції спостереження, обчислення та приведення в дію повинні працювати в межах однієї тісно інтегрованої системи з мінімальною затримкою між виявленням і корекцією. Дані з датчиків не можуть очікувати в черзі або залежати від нестабільних зовнішніх каналів зв’язку. Вони повинні оброблятися локально, а цикли обробки даних мають бути достатньо швидкими, щоб встигати за фізичним рухом.

Для цього потрібен достатньо потужний бортовий обчислювальний модуль для роботи із завданнями комп’ютерного зору в режимі реального часу, пряма інтеграція з контролером польоту без затримок через проміжне програмне забезпечення, а також контур управління, налаштований на високу частоту оновлення без коливань. Система також повинна виконувати об’єднання даних датчиків (наприклад, візуальні дані, інерційні вимірювання, барометричні показники), щоб ніяке погіршення сигналу не впливало на стабільність.

Сучасні модулі термінального наведення на базі ШІ, такі як OSIRIS AI Terminal Guidance Flight Controller, реалізують ці можливості. Цей контролер польоту поєднує високочастотне об’єднання даних датчиків, обробку на NPU в режимі реального часу та тісну інтеграцію з контуром управління у компактному апаратному пристрої. Завдяки цьому результати спостереження впливають на корективи навігації з мінімальною затримкою.

Як термінальне наведення покращує ефективність ISR

Місії ISR (розвідка, спостереження та обробка даних) потребують стабільного зависання, безперервного відстеження цілі та утримання позиції навіть за умов перешкод або впливу середовища. Навіть незначний дрейф під час спостереження може спотворити результати аналізу або знизити точність контролю периметра.

Термінальне наведення на базі ШІ підвищує ефективність ISR за рахунок:

• підтримання стабільної фіксації позиції над ціллю або периметром навіть при поривах вітру або незначному відхиленні GNSS;
  
• зменшення дрейфу в режимі зависання завдяки постійним мікрокорекціям на основі даних комп’ютерного зору та інерційних датчиків у режимі реального часу;
  
• покращення відстеження рухомих цілей за допомогою прогнозної корекції траекторії замість реактивного маневрування;
  
• скорочення часу реакції контуру управління для запобігання надмірного відхилення під час різких маневрів або змін висоти.

Як термінальне наведення підвищує точність доставки корисного навантаження

Дрони часто виконують високоточні місії з доставки корисного навантаження: скидання медичних засобів у зонах стихійного лиха, розгортання датчиків на морських платформах або автономні місії з поставки вантажу.

Усі ці сценарії вимагають хірургічної точності на фінальному етапі. Проте умови експлуатації можуть ускладнювати задачу — сильні пориви вітру, затримки сигналу або коливання висоти. Розвинені системи термінального наведення мінімізують вплив цих факторів завдяки точному контролю зниження та безперервному уточненню траекторії.

Це дає такі переваги:

• менше кругове ймовірне відхилення
• вища точність скидання
• точніше визначення моменту скидання
• кращу компенсацію впливу вітру
• зменшення ефектів перельоту цілі та «відскоку»

Як термінальне наведення підвищує точність автономного ураження

Деякі з найефективніших дронів-перехоплювачів отримали визнання саме завдяки потужним можливостям термінального наведення. На великій дистанції важливі швидкість і оптимізація маршруту. Але на останніх 300 метрах результат визначають час, частота корекцій і точність контуру управління.

Рухомі цілі рідко переміщуються за ідеальними траекторіями. Вітер змінює напрямок. Коливається відносна швидкість. Невеликі затримки всередині контуру управління накопичуються і призводять до відчутних відхилень. Сучасні системи термінального наведення мінімізують вплив цих факторів завдяки високочастотним оновленням і моделюванню, яке прогнозує рух, а не лише реагує на нього.

Термінальне наведення на борту забезпечує передбачувані цикли обробки та пряму інтеграцію з контролером польоту, завдяки чому результати сприйняття одразу перетворюються на керуючі команди. Це дозволяє автономним системам зберігати наведення навіть за наявності перешкод або швидкого руху цілі.

Висновок 

Саме на етапі термінального наведення перевіряється реальний рівень автономності системи. Навігація на середній ділянці маршруту може допускати певні відхилення, але під час кінцевого наведення — ні. Незалежно від того, чи йдеться про стабільність ISR, точну доставку корисного навантаження або автономне перехоплення, вирішальний момент настає тоді, коли вікно для корекції звужується, а вплив зовнішніх факторів посилюється. У цей момент саме архітектура системи визначає результат.

Якщо ви хочете підсилити можливості термінального наведення своєї платформи, зверніть увагу на контролер польоту OSIRIS AI Terminal Guidance Flight Controller. Дізнайтеся більше про те, як наш модуль на базі ШІ може підвищити точність, стійкість і експлуатаційну надійність вашого дрона на найкритичніших етапах польоту.

Точне відстеження цілі — одна з ключових функцій багатьох ISR-дронів. Багато виробників просувають хмарні платформи комп’ютерного зору, і в контрольованих умовах вони працюють бездоганно. Але під час реального застосування в польових умовах їхні обмеження стають очевидними — щойно з’являються перебої з мережею або погіршується сигнал GNSS.

Альтернатива? Використання вбудованого периферійного ШІ-модуля, який забезпечує локальне відстеження цілі.

Як працюють хмарні системи комп’ютерного зору (і де вони дають збій)

Хмарне відстеження цілі базується на типовій архітектурі, що застосовується в багатьох підключених пристроях. БПЛА знімає відео та передає його через LTE або супутниковий зв’язок. У хмарі кожен кадр обробляється централізованими ШІ-моделями, після чого команди передаються назад на дрон. У стабільному середовищі такий підхід добре працює для дистанційного моніторингу й розвідки.

Проте щойно умови перестають бути ідеальними, проявляються слабкі місця:

• Затримка. Затримка передачі даних між дроном і сервером створює нестабільність. У фінальних фазах польоту навіть мінімальна затримка знижує точність корекції та збільшує ризик перевищення заданого значення.

• Залежність від пропускної здатності. Потокове відео високої роздільної здатності вимагає стабільного з’єднання з високою пропускною здатністю. У зонах бойових дій або віддалених районах пропускна здатність обмежена.

• Збій мережі. Якщо сигнал зникає, відстеження припиняється — і контур управління миттєво розривається. 

• Ризики РЕБ і глушіння. Хмарні системи передбачають наявність стабільного зв’язку. В умовах радіоелектронної боротьби це припущення часто не справджується.

Хмарне бачення підходить для централізованого контролю. Але для автономного відстеження цілі в реальному часі воно часто виявляється ненадійним.

Що насправді потрібно для відстеження цілі в польових умовах

Відстеження цілі — це набагато більше, ніж просто виділення об’єкта рамкою на зображенні. Реальні умови мінливі. Цілі рухаються непередбачувано. Сигнали погіршуються. І БПЛА повинен миттєво адаптуватися до цього. 

Тому повноцінна система безперервного відстеження цілей для дронів повинна мати такі можливості:

• Безперервне виявлення об’єкта під час руху. Утримання захоплення цілі попри вібрації, зміну швидкості та зміну ракурсу камери.
  
• Замкнені цикли прийняття рішень з низькою затримкою. Виявлення повинно одразу впливати на корекцію польоту.
  
• Стабільна робота в умовах проблем із GNSS. Система має зберігати ефективність навіть коли супутникові дані нестабільні або недоступні.
  
• Стійкість до порушення зв’язку. Відстеження має продовжуватися навіть при погіршенні або повному зникненні мережевого з’єднання.
  
• Точність на кінцевій стадії підльоту. Під час фінального зближення система повинна виконувати дрібні та точні корекції в дуже вузьких часових вікнах.
  
• Інтеграція із замкнутим контуром з польотним контролером. Вихідні дані комп’ютерного зору мають безпосередньо синхронізуватися з навігаційними командами.
  

Саме такі можливості можна реалізувати на периферійних пристроях, зокрема на OSIRIS Al Terminal Guidance Flight Controller.

Як периферійний ШІ покращує відстеження цілей

Периферійний ШІ перетворює відстеження цілі з розподіленого процесу, що залежить від мережі, на автономну замкнену систему управління. Замість передачі відео на зовнішні сервери, обчислення виконуються безпосередньо на борту БПЛА в режимі реального часу.

Наприклад, ШІ-контролер термінального наведення, оснащений  нейропроцесорними модулями (NPU) з прискоренням 13–26 TOPS, дозволяє виконувати високошвидкісний обмін даними безпосередньо на борту — без потреби завантаження даних в хмару.

З точки зору архітектури це наближає штучний інтелект до виконавчого рівня. Багато супутніх модулів підключаються безпосередньо до польотного контролера через MAVLink або DroneCAN, без необхідності змінювати прошивку автопілота. Результати виявлення локально трансформуються у навігаційні команди, формуючи замкнений контур між спостереженням і рухом.

Це дає низку переваг:

• Локальна обробка зображення. Відеопотік аналізується безпосередньо на борту, що зменшує залежність від нестабільної мережі.

• Передбачувана затримка. Цикли обробки даних тривають мілісекунди, що забезпечує точні корективи на середній та кінцевій ділянках польоту.

• Незалежність від мережі. Відстеження продовжується навіть при погіршенні LTE, супутникового або наземного зв’язку.

• Тісна інтеграція з контуром управління. Дані спостереження безпосередньо подаються в навігаційну логіку без зовнішніх затримок при ретрансляції.

Таким чином, відстеження цілі стає повністю бортовою функцією із замкненим контуром, а не допоміжною хмарною опцією. БПЛА більше не залежить від умови стабільного зв’язку. Він самостійно виявляє ціль, інтерпретує дані та коригує свою роботу у межах єдиної системи, зберігаючи стабільність навіть у середовищах із проблемним GNSS або в умовах РЕБ. 

Висновок 

Відстеження цілі дає збій не через саму модель.Це відбувається тоді, коли архітектура системи є нестабільною. Якщо комп’ютерний зір залежить від віддаленої інфраструктури, на систему будуть впливати будь-які мережеві збої, затримки Точність стає залежною від умов. Точність погіршується в той самий момент, коли якість зв’язку знижується.

Натомість, коли обмін даними виконується на борту та безпосередньо інтегрований в навігаційний контур, відстеження стає визначеним і стійким. Воно залишається стабільним навіть у складних умовах. 

Для розробників БПЛА, які прагнуть інтегрувати готові до використання бортові ШІ-модулі без переписування своєї системи керування польотом, Osiris AI Terminal пропонує готове рішення.